У школі доводиться важко не тільки учням, а й вчителям.
Коли сил вставати та йти на роботу зовсім немає, потрібно шукати десь натхнення.
Розповім декілька історії вчителів, які змінили уявлення про освіту.

Емма Віллард. Вона пішла до школи лише в 15 років, а вже в 17 стала викладати в ній. Порівнявши навчальні програми для дівчат та юнаків вона хотіла, щоб в них було менше відмінностей.
Метою Емми стало довести, що дівчатка можуть вивчати точні науки й для цього вона відкрила семінарію у власному будинку.
Емму надихнули успіхи учениць.
Вона звернулася в легіслатуру (двопалатний законодавчий орган) штату Нью-Йорк з проханням про фінансування жіночої освіти, але на жаль не отримала підтримки чиновників.
Допомогу запропонував губернатор штату, і вже в 1821 році Віллард відкрила Тройську жіночу семінарію - першу школу США, де жінки могли отримати вищу освіту.

Міртілла Майнер. У XIX столітті в декількох штатах США вчити темношкірих дітей все ще вважалося злочином, педагогів, які порушували цей закон, запроторювали до в'язниці.
Попри це, Міртілла Майнер вирішила відкрити школу для дівчаток афро-американок. Метою було не просто давати навички читання, письма та рахунку, а виростити з дітей викладачів, щоб вони у свою чергу змогли вчити рідних і друзів.
Міртіллу підтримала Гаррієт Бітчер-Стоу, автор роману «Хатина дядька Тома». Письменниця пожертвувала частину гонорару на відкриття школи - і в 1851 році Майнер почала займатися з дітьми.
Противники такої ідеї кілька разів намагалися виселити учнів і врешті-решт будівлю підпалили.
Попри труднощі, Міртілла не здавалася, школа не закрилася й пізніше стала частиною освітньої системи Вашингтона.
Навіть сьогодні працює початкова школа, названа на честь Майнер.

Енн Салліван. У п'ять років Енн Салліван важко захворіла і майже повністю осліпла. Їй зробили кілька операцій, але повністю відновити зір так і не вдалося.
Це не завадило дівчині з відзнакою закінчити інститут і почати викладати - вона вчила сліпих дітей за допомогою ручного алфавіту.
Коли Енн було 20 років, в школу привели сліпу й глуху Хелен Келлер, що для середини XIX століття було дивно. Тоді таких дітей вважали нездібними, але Салліван вирішила довести, що вони здатні читати й писати.
Однією рукою Хелен брала предмет, наприклад, яблуко, а на другій руці дівчини Енн Салліван пальцем писала, що це було.
Найскладніше для Хелен було почати говорити: вона торкалася горла вчителя й намагалася повторити вібрації вимовлених слів.
В результаті у них вийшло.
Енн Салліван займалася з дівчинкою історією, іноземними мовами та точними науками. Хелен змогла вступити до школи для глухих, потім в школу для дівчат при Гарварді та навіть Коледж Редкліффа.
Завдяки своєму вчителю Хелен Келлер стала першою сліпоглухою людиною з вищою освітою та ступенем бакалавра.

Марія Склодовська-Кюрі - стала першою жінкою-викладачем в Сорбонні
Задовго до того, як стати дворазовим лауреатом Нобелівської премії з фізики, Марія Кюрі працювала гувернанткою в багатому маєтку.
Підробіток потрібен був для того, щоб накопичити на вищу освіту - для жінок в середині XIX століття освіта було майже недоступною.
Дівчина вставала о 6 ранку, вивчала фізику і математику, а днем ​​викладала дітям поміщика.
При цьому вона встигала займатися і з селянськими дітьми: давала уроки читання і письма польською мовою.
Вдень вона ходила на лекції, а ввечері продовжувала викладати, щоб платити за кімнату.
І це в той час, коли більшість дівчат навіть не мріяли про освіту, Склодовська-Кюрі одержала відразу два дипломи Сорбонни та працювала на кафедрі фізики.

Бред Коен. Став учителем тільки з 25 спроби, хоч і закінчив педагогічний коледж з відзнакою. Всьому виною був синдром Туретта. З самого дитинства Бред не міг повністю себе контролювати й періодично видавав дивні звуки. Вчителі вважали, що хлопчик просто дуріє, і змушували вибачатися перед класом за свою поведінку.
Кожен не знайшов підтримки у викладачів, і тому вирішив сам стати педагогом - «таким, якого у мене ніколи не було». Директор школи Mountain View погодився взяти Коена на роботу. Він не просто викладав математику й читання, а навчив дітей приймати людей такими, якими вони є.

Всі ці історії є яскравим прикладом того, що досягнути мети може кожен.
Все залежить лише від вашого бажання.
Кожного разу долаючи труднощі ви вдосконалюєтесь та стаєте ближчими до своїх мрій.