Про політичну ситуацію в країні, знають 90% дітей.
В основному з літератури і ЗМІ, а ще з власної родини.
У підручниках майже не зачіпають цю тему, тому багато що залежить від вчителя і його позиції.
Виділимо, як варто розповідати дітям про цей період.

1. Не можна брехати й спрощувати інформацію.

Якщо один раз набрехати або спростити, а потім дитина дізнається правду, вона більше вже не довірятиме ні вам, ні іншими джерелами. Емоційний досвід дітей відрізняється від досвіду дорослих, але й в одно час у кожної дитини він свій. Не потрібно розповідати всі моторошні подробиці, їх і дорослому віці важко сприймати, а тут школяр... Можна дати дитині самій освоїти те, що йому під силу і цікаво, залишивши за кадром найстрашніше. Можна говорити про нехтування всіх цінностей, прав і свобод, говорити про долю конкретної людини, але не показувати при цьому моторошні фото чи відео. Нам важливо не стільки розповісти все детально, скільки посприяти розвитку вільного критичного мислення, показати різні типи джерел, їх різне походження і навчити критично ставитись та інтерпретувати вільні джерела. Щоб, зустрівши де завгодно інформацію про політичну ситуацію, школяр включав критичне мислення і сам міг аналізувати, умів помістити побачене в ціннісний контекст.

2. Не можна виправдовувати вбивства

Неприпустимі будь-які форми ревізіонізму: «а може, цього не було», «а може, перебільшили». Неприпустимі будь-які форми виправдання: «знайдемо плюси», «а може, не дарма», «марно не садять», «зате ми зробили те...». Масовому вбивству не може бути виправдань - в даному випадку це моральна відповідальність вчителя. Краще зосереджуватися на особистих історіях. Варто акцентувати увагу на тому, що це історія сьогодення, яка торкнулася майже кожну родину. І про те, що збереження людяності - це завжди задача Номер 1.

3. Не можна давати попередню установку

На мій погляд, не можна випереджати розмову на цю тему однозначними оцінками і словами: «Всі говорять, що ... (винні ті або інші, або всі навколо нього, ЗМІ брешуть, щоб очорнити нашу велику країну), але насправді ...» неважливо, яку оцінку при цьому далі ви дасте. Будь-який варіант зашкодить розмові. Тому що, по-перше, кожна дитина має право на свої висновки, а по-друге, вони повинні формулюватися з власних знань та їх розуміння. А не з чужих, нехай навіть і дорослих, оцінок, поданих як аксіома. Зазвичай найпродуктивніша розмова - НЕ лекція з фактами (нехай навіть найцікавіша), а обмін враженнями на основі чогось.

4.Не забувати про особисті історії.

Не варто тільки розповідати, стоячи з указкою біля дошки. Не бажано подавати інформацію на рівні загальних слів, нехай і найпереконливіших, або статистики, нехай і найстрашнішої. Без приватних історій, залучення конкретних фактів і художніх творів не досягти емоційного співпереживання.

5. Не можна допускати позитивну оцінку війні.

Економічна ефективність, стратегія управління країною, вимушені заходи - навіть згадка про це шкодить свідомості дитини. Подвійні стандарти, прийняті як норма в публічному просторі, неприпустимі в діалозі з дітьми. Важливо формувати у дитини ціннісну установку: вбивство не можна виправдати. Багато педагогів думають, що розповіді про війну/АТО можуть викликати у дітей почуття нерозуміння і страху. Потрібно не просто розповідати, а давати можливість проводити аналогії, міркувати про причини, механізми цих подій, з огляду на, що співучасниками злочинів найчастіше стають звичайні люди.

Говорити про події, що відбуваються в країні варто й потрібно.
На жаль наші діти мають такі реалії і вберегти від цієї інформації ми їх не в змозі.
Але навчити сприймати все аналізуючи ми можемо й повинні.
Адже, це сторінки майбутніх підручників з історії, і наступне покоління буде запитувати в наших дітей про подробиці.