Як би іноді тьютору не хотілося, не варто давати поради чи рекомендації батькам, якщо вони самі про це не просять.
Це перевищення професійних повноважень, як результат може виникнути конфлікт з батьками, які й так майже постійно знаходяться в емоційному напруженні.
Навіть з етичного боку питання це не завжди коректно.

Батькам з особливими дітками важко: це можна порівняти з тим, якби дворічна дитина продовжувала б залишатися дворічною 15 років поспіль.
Батькам потрібно розповісти якусь страшну історію, як його дитина штовхнула когось, та ще при цьому не сказати, що вони погані батьки.

Діти з особливостями розвитку дуже чутливі, тому агресія з боку педагогів, які супроводжують інших учнів, провокує у них порушення поведінки.

Зустрічаються інші крайнощі: тьютор прив'язується до дитини й починає робити все для цього учня — піклуватися найбільше про нього, підказувати йому відповіді.
А це може нашкодити дитині, тому варто уважно стежити за тим, щоб не переходити ці межі.
Деякі тьютори помиляються при виборі способів мотивації.
Хтось починає використовувати негатив: «Якщо ти не зробиш завдання, не підеш грати!» або «Якщо ти не перестанеш плакати, на перерву підеш!».
Такі формулювання вселяють в дітей жах та змушують щось робити з почуттям страху, а не з щирим бажання.

Приклад позитивної мотивації — це хвала, спільні ігри, бесіда про те, що викликає інтерес та зацікавленість в дитини.
Щоб коректувати поведінку дитини, тьютори працюють за системою ABA (Applied Behavior Analysis) - закріплення позитивних реакцій соціальним схваленням.
«Коли дитина робить якусь небажану дію, ми гасимо його: або ігноруємо взагалі, або спокійно просимо зробити щось інше.
Такий метод спрацює ефективніше.